Процедура банкрутства в Польщі – Що таке банкрутство? Які бувають види банкрутства у Польщі? Які закони регулюють процедуру банкрутства у Польщі? Що відбувається з майном банкрута та які наслідки даного провадження?
Процедура банкрутства в Польщі – Що таке банкрутство?
Банкрутство - це стан підприємства чи фізичної особи, що є наслідком порушення спеціального юридичного провадження, розпочатого проти цієї особи, відома як процедура банкрутства. Для порушення цієї процедури необхідно подати відповідне клопотання боржником або його кредитором, за яким слідує рішення суду про банкрутство. Банкрутство може бути оголошено судом проти компанії чи особи, яке більше може платити свої борги тобто стало неплатоспроможним.
Процедура банкрутства полягає, насамперед, у спільному задоволенні вимог усіх кредиторів неспроможного боржника. Основною метою процедури банкрутства є можливе погашення зобов'язань боржника перед його кредиторами. Крім того, там, де це можливо, метою процедури банкрутства є збереження бізнесу боржника.
Процедура банкрутства у Польщі – які бувають види банкрутства.
Існують два види банкрутства. Першим є банкрутство фізичних осіб, другим банкрутство юридичних. Далі докладніше розглянемо відмінності кожного виду банкрутства.
- банкрутство фізичних осіб:
Банкрутство споживачів - це насамперед судовий розгляд, адресований лише фізичним особам, які не ведуть бізнесу. Отже, якщо особа є підприємцем, то в такому разі вона не може скористатися цим видом банкрутства.
Як нескладно здогадатися, банкрутство стосується лише тих осіб, які є неплатоспроможними, тобто нездатними виплатити свої зобов'язання щонайменше 3 місяці. Основна мета процедури банкрутства - списання боргу, яке може включати:
- Задоволення вимог кредиторів, наприклад, з допомогою активів боржника;
- Списання частини заборгованості або всієї заборгованості.
Варто також звернути увагу на те, що згідно з чинним законодавством суди не відхилятимуть заяви про банкрутство осіб, які стали неплатоспроможними боржниками навмисне або внаслідок недбалості. Отже, якщо неплатоспроможність особи пов'язана, наприклад, з необережним використанням позик та кредитів, а не через втрату роботи чи хворобу, то вона має право подати заяву на банкрутство.
Другим видом банкрутства є банкрутство юридичної особи. Попри поширену думку, банкрутство можуть оголосити як великі компанії, і невеликі індивідуальні підприємці.
Подати заяву на банкрутство можуть такі організації:
- товариство з обмеженою відповідальністю та акціонерне товариство;
- юридична особа, яка веде комерційну/професійну діяльність від свого імені;
- товариства: партнерське товариство, командне товариство, командно-акціонерне товариство;
- партнери особистих комерційних товариств, що несуть відповідальність за зобов'язаннями товариства без обмеження всім своїм майном (у разі товариств: командитних товариств з обмеженою відповідальністю та командно-акціонерських товариств з обмеженою відповідальністю – генеральний партнер – особа, яка зобов'язана вести справи товариства);
- партнери партнерського товариства.
Головною умовою прийняття рішення про банкрутство є неплатоспроможність. Чинний закон визначає боржника як неплатоспроможного, якщо він втратив здатність виконувати належні йому грошові зобов'язання, а прострочення виконання зобов'язань перевищує 3 місяці. Більше того, юридичні особи також є неплатоспроможними, якщо зобов'язання перевищують вартість їх активів, і ця умова зберігається протягом періоду, що перевищує 2 роки. Поточна неплатоспроможність може виникнути, якщо затримка носить тимчасовий характер і пов'язана, наприклад, про те, що основний підрядник не оплатив рахунок, а у підприємця немає коштів на оплату своїх платежів. Однак це не є приводом до банкрутства.
Заява про банкрутство подається до економічного відділу районного суду за місцем знаходження підприємства. Його може подати як сам боржник, і кожен із його кредиторів. Закон зобов'язує підприємця подати заяву протягом 30 днів із дня виникнення підстав для оголошення банкрутства. Недотримання цього терміну тягне за собою відповідальність за збитки, заподіяні за фактом затримки. Зміст заявки та вид документів, що додаються, залежить від заявника (боржник він або кредитор). Усі необхідні документи та умови регулює закон „Prawo upadłościowe i naprawcze – ustawa z dnia 28 lutego 2003 r.”, про що ж докладніше описано нижче.
Процедура банкрутства у Польщі - Які закони регулюють процедуру банкрутства у Польщі?
Основною правовою основою пов'язаної з банкрутством компанії є - Закон Ustawa z dnia 28.02.2003 r. Prawo upadłościowe i naprawcze.
Положення вищезгаданого правового акта передбачатимуть, зокрема, що становить основу банкрутства, як виглядає процес банкрутства та якими будуть його наслідки.
Процедура банкрутства в Польщі - Що відбувається з майном банкрута та які наслідки цього провадження?
Щоб описати що відбувається з майном боржника, необхідно для початку описати саме провадження про банкрутство, яке називається ліквідаційним провадженням. Як уже було написано вище, для початку подається заява, після якої суд видає ухвалу про банкрутство, яка і починає саме провадження щодо банкрутства.
У результаті даного провадження суд призначає управляючого і суддю-комісара, відповідальних протягом даного конкретного банкрутства. Незважаючи на те, що хід кожного розгляду відрізняється, оскільки немає двох компаній з однаковою структурою, активами та ситуацією, кожне провадженнящодо банкрутства ведеться за одним і тим самим сценарієм. Однією з перших дій керівника є інвентаризація та оцінка майна. Йдеться не лише про кошти, такі як нерухомість чи автомобілі, а також у них входять борги та фінансові вимоги банкрута, які належать йому від інших осіб. Одночасно керівник займається інвентаризацією та оцінкою пасивів, тобто зобов'язань банкрута. Це досить формалізований процес, відомий як складання переліку претензій. Формалізм тут у тому, що саме кредитор має подати вимогу протягом певного періоду, надавши встановлену законом інформацію. Якщо його вимога є нематеріальною (наприклад, про усунення дефектів або гарантійну вимогу для ремонту або заміни), кредитор повинен відповідним чином змінити його та «конвертувати» його у грошову суму. Перелік вимог може бути оскаржено у встановлені законом терміни. При цьому керуючий приступає до ліквідації майна, тобто продажу підприємства цілком, а за неможливості продажу повністю, виробляє продаж окремих активів. З цією метою він проводить тендери, аукціони, пропонує чи продає майно сам – залежно від процедури, затвердженої суддею-комісаром. Також під час ліквідації управляючий пред'являє вимоги оплати боржникам банкрута, і якщо вони відмовляються їх погашати, він пред'являє відповідний позов. Кожна процедура має закінчуватися повною ліквідацією. Кошти, отримані внаслідок ліквідації, повинні бути послідовно розділені керуючим між кредиторами в рамках так званого плану розподілу майна банкрутства. Звичайно, не можна очікувати, що кредитори миттєво отримають всю суму. Управитель зобов'язаний зайняти дані кошти з метою забезпечення продовження ліквідаційного провадження. Проте, якщо немає сумнівів, що вже зібрана сума є достатньою для того, щоб повністю сплатити всі борги банкрута, кредитори можуть вимагати її розподілу. Немає конкретної кількості планів поділу, складених під час розгляду. Їх може бути кілька (так звані часткові плани поділу), звані відповідно: перший, другий, третій план поділу. Проте бувають провадження, у яких одержувач ділить кошти лише наприкінці, становлячи так званий остаточний план розділу. Найчастіше це результат низької активності кредиторів. Кошти діляться у таких пропорціях та у порядку, зазначеному в акті та у затвердженому переліку заборгованості. Якщо всі активи банкрута вже ліквідовані (монетизовані) і розділені, процедура банкрутства припиняється незалежно від ступеня задоволення вимог кредиторів.
На підставі законного рішення суду, що підтверджує закінчення процедури банкрутства, офіційний керуючий подає заяву про виключення юридичної особи з реєстру KRS (Державного Судового Реєстру) або CEiDG (Державного Єдиного Реєстру Підприємців).
